Напевно із часів Івана Франка найбільший, найкращий і певно єдиний, здатний до державного будівництва український діяч це В’ячеслав Чорновіл. Він чи не єдиний вірно знав, відчував Україну, він єдиний запропонував реалістичний проект українського державного будівництва.
Але із ним сталося як завжди. У період 1988-1991 років, ні еліта ні маси і близько не дотягували і не відповідали високому рівню Чорновола і його проекту. Тоді просто не було з ким це робити. Народний рух і інші перебудовні тусовки складалися на половину із блаженних дядечок, а на половину із провокаторів КГБ.
А після 1991 коли Незалежну Україну приватизували комуняти і гебісти, уже Чорновіл не був адекватним ситуації. Йому не вистачило сил як Де-Голю послати всіх нахуй і відійти убік. Він продовжував борсатись у болоті, заключати ситуативні угоди із дияволом і зрештою коли він їх дістав, вони його партію знищили, а його самого убили.
А тепер про Чорновола взагалі забули. Український проект зазнав краху, і отже людина, яка довгий час його уособлювала, стала усім нецікавою і непотрібною.