Жидівський попугайчик вчора озвучив ідею провести референдум про статус Даунбасу. Не знаю що вони цим планують, але ідею федералізації уже запустити не вийде, адже фактично це призведе уже не до югославського сценарію, а до чергового фронту Третьої світової війни. Взагалі блазень наговорив багато, але у нього нема адекватних механізмів реалізації сказаного. Коли ж він це спробує робити сокирою, то це призведе до внутрішнього хаосу чим скористаються зовнішні сили.
Тому я вирішив доповнити свій пост та освіжити декому пам'ять.

Усі спроби заснувати Українську державу натикаються на глибоку неоднорідність політичної свідомості її населення, що завжди тягне за собою кризу державного устрою.
Так в 1917-1921 роках на території України виникало з десяток різного роду республік із різною ідеологією, і таким чином постало питання про їх об’єднання.
Найвідоміший і одночасно найтрагічніший приклад – це знаменита «Злука» УНР та ЗУНР 1919 року. Справа в тому що українські масони в Центральній раді тупо виконували накази своїх лож та розбудовували нову Російську федерацію на заміну Російській імперії. І події в Галичині вони ігнорували. Але коли ці масони побачили до чого все йде – то нарешті вирішили єднатися і 22 січня 1919 підписали сумнозвісну Злуку.
Вишиватні ідіоти самозакохано дрочать на неї, не говорячи, чим вона, та злучка, завершилася: уже через рік Петлюра в обмін на військову допомогу віддав Галичину Пілсуцькому.
У 80-х роках коли совок почав валитися найвидатніший український політик з часів Франка – Чорновіл прекрасно бачив із чим мав справу. Із тим менталітетом та тими елітами, що були на території УРСР – побудувати адекватну українську державу не вдасться. Тому він запропонував три проекти державного устрою, у яких, як у трьох соснах, теліпається Україна до сьогодні.
Перший, і як на мене найбільш життєздатний проект Чорновола – це проект Галицького П’ємонту. Чорновіл проголосив створити Галицьку асамблею – прототип Західноукраїнської держави і вийти із тоді ще СССР за прикладом Прибалтики. А потім поступово протягом років та десятиліть поширювати із того П’ємонту ідеї українства і приєднувати до нього усіх, хто цього захоче. Але в з причини непомірних амбіцій деяких націоналістів які мріяли про Україну «від Сяну до Дону», а також в силу зовнішніх чинників які усіма силами заважали українському суверенітету, цей проект так і залишився на початковій стадії.
Другий проект, за яким бувша УРСР існує і до сьогодні – це проект мімікрії. Після провалу Галицької асамблеї між єврейською (комуністичною та КГБ-шною) елітою із одного боку та націоналістами з іншого, була укладена угода – гроші і власність комуняки забирають собі, але ідеологію, культуру, символіку віддають націоналістам.
Чорновіл і його адекватні колеги розуміючи, що така мімікрія це шлях у нікуди, - запропонували, починаючи із 1991 року третій проект, - неоюгославський проект.
Проблема в тому що наслідком такої мімікрії стала міжрегіональна напруженість, яка вилилась в ситуацію коли де-факто країна була федеративною, а де-юре унітарною. Поки ситуація була спокійною, країна жила як унітарна, але коли наступала криза, все вирішували регіони. Так в 2004 все вирішували регіони та їх органи влади. Одні регіони не визнали Януковича, а інші навіть спробували сепарацію через створення ПІСУАРу.
Аналогічно починалося і в 2014, проте лише починалося, - далі все пішло за іншим планом.
Чорновіл усі 90-і просував ідею перетворення федеративного стану де-факто на де-юре. В політичній реальності це б призвело до югославського сценарію. Українська федерація в силу протилежності політичної свідомості різних регіонів швидко почала б сипатись, і зрештою, на території бувшої УРСР виникло б дві політичні одиниці: умовна національна держава Україна і умовна Малоросія чи Новоросія. У ситуацію б втрутились Росія і Захід але її б швидко розрулили і всі були б щасливі - одна частина країни йшла б до Європи, а інша до Азіопи. Власне такий сценарій розглядався як реальний, і в дипломатичних колах в 90-х Україну неформально називали «Югославією із ядерною зброєю».
Проте такому сценарію противилися і ззовні, адже США тоді підтримували Росію і вся Україна мала бути у зоні впливу Кремля, і з середини, коли союзу олігархату та націоналістів як засновнику пост-УРСР теж не хотілось розпаду. Націоналісти мріяли про велику Україну, а олігархи не хотіли розривати економічну базу. Саме тому олігархи змогли втримати країну від розпаду у 90-х та в 2004.
Особисто я в ті далекі часи був проти такого проекту Чорновола, і щиро не розумів чому Чорновіл підводить Україну під Югославію. Який же я був оптимістичний! Югославія це краще що могло б статися із Україною. Югославський сценарій це та невелика імовірність позитивного сценарію для Неньки.
Починаючи із 2008 року все змінилося. Фінансова криза 2008 підірвала силу українських олігархів, і в тому ж році зовнішніми гравцями був запущений новий етап протистояння умовних євразійців старої Європи та її колонії Росії з одного боку та США плюс Британія та їх колонії Польща та Прибалтика з іншого. І в цій схемі Україна, Білорусь, Кавказ, європейська частина Росії мають стати територією проксі війни.
В 2008 була кастрована Грузія, в Україні 2014 запустили нову кризу, яку олігархи уже не могли владнати, і українські події стали продовженням світових.
В такій ситуації югославський сценарій для України уже виглядає як велике благо і порятунок. Але час цього минув. Тепер усі події нестабільності країни моментально роблять її проксі полем бою і замаячить уже не югославський, а сирійсько-іракський чи корейський сценарій. А про загрозу застосування ядеру я взагалі говорити не хочу, і така імовірність зовсім не нульова.