Суд людський жорстокий, несправедливий, але часто має у собі логіку та здоровий глузд.
Жінкам народні судження прощають багато - і слабкий розум, і навіть багато кримінальних злочинів. Чоловікам таких поблажок не дають.
Народ ставиться до жінок поблажливо та з гумором, але за деякі речі, як наприклад розпуста, походи наліво - жінок нещадно осуджують, називають блядями. Тоді як чоловічі походи наліво громадською думкою загалом виправдовуються природою та прощаютьтся.
Маси відчувають справжню і при тому відміну роль кожної статі і їм начхати на фемінізм.
Ще більш разючий контраст підходів народних щодо творчих людей - поетів, художників, акторів, режисерів і т.д.
Суспільство їм пробачає майже все - і прикрий характер, і снобізм, і розпусту, і гомосексуалізм, і пияцтво, наркоманію, хуліганство... Ну що ж, кажуть, це талант, творчі люди і т.д.
Але не прощає суспільство загравань, прислужництва митців сильним світу цього - владі та багатіям. Навіть найталановитішим не прощає конюнктурщини та "покривлень душею" заради спокою, безпеки та достатку. Який би піар потужний не був - із часом він осипається як шкарлупа і залишається гола правда...
Маси воліють бачити митців хоч трохи дисидентами та мучениками, протестантами світу цього. І тому навіть визнаним геніям, через століття після їх смерті нащадки таки пригадують "колабораціонізм". Так Сковороді та Шевченку не забувають їх часто небезкорисну дружбу із багатіями, Гоголю - поступки за винагороду царату (жахлива переробка Тараса Бульби тому приклад), радянським письменникам - подаровані комуністами квартири та дачі. Проте їх усіх таки визнають геніями, і окремі плями не закривають весь блиск їх талантів.
Але тепер ми, схоже, стаємо свідками, коли двоє дійсно талановитих людей настільки скомпроментували себе служінням князям світу цього, що їх таланти видаються суцільною плямою.