Тема голодомору постійно присутня в інформаційному середовищі України із кінця 80-х років. Цьому присвячено безліч заходів, відкрито десятки музеїв, поставлено сотні памятників. У багатьох обивателів ця тема уже почала викликати роздратування: «Мовляв, нічого їм робити, про Голодомор базікати, ніби інших проблем у нас мало». Однак така кількість згадок про події 30-х років нажаль так і не переросла у якість.
До цих пір ідуть дискусії: «А чи був голод взагалі?», «Виник він штучно, чи з погодних причин?», «Скільки людей загинуло – 5, 7, 10 мільйонів?». Ця тема так і залишилася предметом політичних спекуляцій, і не переросла у національний дискурс. Хотілося б нагадати, що основи наукового дослідження Голодомору в Україні закладені не українцем, а доброї памяті,100% американцем Джеймсом Мейсом.
Ще гірша ситуація із осмисленням духовних передумов історії України ХХ-ХХІ століть. Зокрема до цих пір так і не було підняте питання про глибинні причини Голодомору.
Домінує думка, що голод зробили комуністи, Сталін, Каганович, Косіор, москалі, євреї, латиші. Та не євреї забирали у селян зерно, не латиші закрили селян у селах. Це все робили українці. Це сусід доносив на сусіда, це брат забирав останнє у брата. Як таке сталося?
Як сталося, що мільйони селян радше вбивали та їли своїх дітей, радше втрачали людську подобу, але не спромоглися на бодай якийсь спротив?
Чому ті, хто пережив голод, усе життя боялися, а подекуди і досьогодні бояться навіть самим собі згадати ті часи, подумати чому це сталося? Не кращі і їх нащадки. Часто можна чути заклики «закрити» тему Голодомору, бо це мовляв, формує в українців комплекс страждальця і заважає будувати «світле майбутнє».
За 80 років українці навіть не поставили цих питань. На них не можна дати відповіді без віри у Бога. Чому Господь попустив нам таке горе? Ніякий кат нічого б не зробив, якби не було попущено з гори...
Що ж таке відбулося із нашим народом, що Господь допустив нам Голодомор? Український народ на початку ХХ століття впав у три страшні гріхи, які і призвели до національної катастрофи:
Гординя– спочатку люди зреклися Бога, вирішили, що вони самі є як боги і можуть робити що завгодно.
Кровожерливість– потім українці вирішили, що заради примарних цілей та ідеологій, заради «щастя усіх людей» можна і потрібно вбивати інших.
Срібролюбство– зрештою українці, кинулися грабувати панські маєтки та землі. Тут спритними спочатку були куркулі та середняки. Потім у них забирала біднота, через колективізацію та розкуркулення.
Нечестям наповнилася українська земля.
Колись Бог відкрив Свою правду юдеям та подарував їм землю обітованну. Та юдеї не раз зрікались Господа. І далі йшла неминуча розв’язка: «За те, що ти не служив Господу Богу твоєму з веселістю і радістю серця, при достатку всього, будеш служити ворогові твоєму, якого пошле на тебе Господь, у голоді, і спразі, і наготі й у всякій нестачі; він покладе на шию твою залізне ярмо, так що змучить тебе. Пошле на тебе Господь народ здалеку, від краю землі: як орел налетить народ, мови якого ти не розумієш, народ нахабний, який не шанує старця і не пощадить юнака; і буде він їсти плід і худоби твоєї і плід землі твоєї, доки не розорить тебе, так що не залишить тобі ні хліба, ні вина, ні єлею, ні плоду волів твоїх, ні плоду овець твоїх… І ти будеш їсти плід утроби твоєї, плоть синів твоїх і дочок твоїх…» (Втор.28:47-53)
Українці також отримали від Бога і щедру землю і Його Євангеліє. Та, як і юдеї, не втримались у Істині, і були віддані на поталу ворожій силі. І самі їй служили, і майна свого позбулися, і дітей своїх їли.
Гріх українців був настільки глибоким, що і кара була воістину апокаліптичних масштабів. Так за якихось 70 років вони отримали і І Світову війну, і революцію, і крах спроб побудувати власну державу, і громадянську війну, і голод 1921, і Голодомор 1933, і знищення своєї еліти під час репресій 30-х, і ІІ Світову війну, і голод 1947 і Чорнобиль. Українці стали на межу погибелі. Та 10 праведників рятують місто. В Україні завжди жили праведні та святі люди, подвигом, молитвою та любовю яких Україна була врятована.
Та і чаша гріву Божого не бездонна. В кінці 80-х років українці отримали шанс врятувати свою країну, та себе кожного. Бог знову повернув нам Свої таланти: повернуте світло Євангелія, подарована власна держава. Залишалося лише не відкинути ці таланти, а застосувати на свою користь та Божу славу.
Як же використати ці таланти на славу, а не на ганьбу? Для цього слід ПОКАЯТИСЯ: повернутися до щирої віри у Бога та змінити свою свідомість. Бог не просить нас посипати голову попелом чи розбивати у поклонах лоби. Йому не потрібне наше самоприниження. Для спасіння українцям слід просто змінитися на краще.
На зорі Незалежності були сподівання – що покаяння таки відбудеться. Але так не сталося. Одні сказали: «А навіщо нам каятися? Ми, що – гірші за інші народи? Нехай вони змінюються, а нам ні у чому каятися». Інші нібито і погодилися, але на ділі нічого не робили, за принципом: «Якось воно та буде». А переважна більшість від еліти до останнього ханиги навіть у голову ці питання не брала. Наступала епоха капіталізму, треба було «кувати залізо, поки гаряче», треба було урвати гроші та купувати квартири-машини. Тут для каяття уже не було ні часу, ні місця.
Життя закрутилося у своїй суєті: йшли роки, змінювалися президенти, марки автомобілів, мелькали телешоу та серіали. Пройшло майже чверть століття, як ми отримали таланти. Та користі із них ми так і не отримали, виявилось – вони усі закопані у гній.
За Євангеліе ніхто не переслідує, але за ним майже ніхто не живе, багатства країни розграбовані місцевими та міжнародними бандитами, а державу от-от віддадуть тому чи іншому сатанинському світовому блоку. Більшість населення живе в бідності, культура та освіта у занепаді. Замість еліти – мерзотники, замість народу – бидломаса, замість Церкви – вертеп розбійників.
Виявилось, що українці так і не засвоїли урок Голодомору, і знову, «як собаки, повернулися на своє блювотиння». В Україні і далі панують:
Гординя та богозневага– хоч храми і відновили, та майже ніхто не живе по християнськи, а живуть «як усі», «по понятіям», так, ніби Бога нема.
Кровожерництво– із 1990 року за офіційною статистикою в Україні здійснено близько 7 млн. абортів. Це найбільше в Європі. А реальні цифри фахівці оцінюють в 10-15 мільйонів. Це більші втрати, аніж під час громадянської війни та Голодомору разом узятих! Українці вбили своє майбутнє покоління і через 50 років в Україні будуть жити мігранти.
Срібролюбство– панує так, як ніколи до цього. Усе купується і продається, хабарництво, проституція, культ споживання, борги. Немає ні честі ні совісті.
Парадокс полягає в тому, що на тверезу голову українці загалом погоджуються із такою оцінкою. Але то погані інші: політики, багатії, сусіди. А от «Я» - я чесний і не грішу. Та якраз от такі маленькі «Я» і творять усю скверну. Коли один краде багато – це погано, але не смертельно. А от коли хоч по трошки, але крадуть майже усі – то це катастрофа. Коли один маніяк вбиває – це погано, але ще не кінець світу. А от коли, в середньому, кожна жінка дітородного віку робить аборт – це кривава вакханалія. Коли один великий гордець робить із себе святого, то це смішно. А от коли мільйони грішників, майже увесь народ, вважає себе невинним і не хоче змінюватись – то це уже хула на Святого духа, яка не прощається.
Українці знову зневажили Бога і Його таланти, та як писав Ап. Павло: «Hе обманюйтесь: Бог зневаженим не буває. Що посiє людина, те й пожне»
На світ та Україну насувається сувора криза. Хоч і на сьогодні Українське життя далеке від достатку, гармонії та любові, майбутня криза ще вразить своїми масштабами. Криза по грецьки – це суд.
Під час Голодомору ми уже проходили один із своїх судів. І ті самі причини, що викликали катастрофу 1933, сьогодні викликають нову біду.