November 15th, 2012

Малишкові 100

Malyshko_A_S
Україна ХХ соліття багата поетами. Їх, найвідоміших, було кілька десятків. Тичина, Рильський, Бажан, Сосюра, Стус, Симоненко...
Їх ще можуть якось згадати. І то, дякуючи шкільній програмі.
Гірше із їх творами. Тичину навряд чи хтось зможе зацитувати. Сосюру - хіба що "Любіть Україну" яку примушують вивчати в школі. Є кілька пронизливих строк у Стуса (На колимськім морозі калина). Окремо назвав би Симоненка - в його простих віршах залишилось щось від Шевченка. Але встиг він написати мало, і в останні роки про нього забули.
Викиньте їх із шкільної програми - і вони зникнуть із свідомості населення.

А як вони змогли б залишитись? Хіба в назвах вулиць та меморіальних дошках.
Бажан - ще в назвах бормотух періоду застою (всі ці назви типу "Гроно Закарпаття", "Золота осінь", "Перлина степу" - його видумки).
Малишку поталанило набагато  більше. Його доля як поета була щасливою. Він зустрів геніального композитора Майбороду.
І хоч мало хто знає, що тексти до знаменитих

"Київський вальс", "Пісня про рушник", "Пісня про вчительку", "Цвітуть осінні тихі небеса", "Моя стежина"

Написані Малишком, самі вірші живуть і їх чимало людей може процитувати та проспівати.

От така от доля української поезії. Або в офіційній програмі, або у пісні, або ніде.
Ну хто згадає політика-невдаху та посереднього віршомаза Павличка років через 20? - та ніхто. А от його "Два кольори" будуть жити...