Ми бачимо перші зачатки паралельних структур. Згадаймо: "Дорожній контроль" з Автомайданом свого часу фактично замінили собою державне ДАІ, Народна Самооборона - державну міліцію, приватні батальйони замінили армійські утворення і так далі. Це - лише початок.

Держава невпинно девальвується. Вона скочується до репресивної інституції з вибивання податків із метою їх подальшого розподілу в інтересах тих, хто контролює держбюджет. І все. Ніяких послуг на благо людини, ніякого обслуговування суспільства. Армійське волонтерство лише прискорює падіння держави, яка перестає бути для народу чимось самоцінним. І цей процес уже неможливо буде зупинити - якщо ми самі не присічемо свої власні пориви благородства.

Я часто чую: "Держава - це ми".

Цю маніпулятивну мульку придумав геній у галузі політичного паразитування. Він має своє прізвище. Володимир Ілліч Ленін. Саме він, вождь світового пролетаріату, для цього самого пролетаріату сказав сакраментальне: "Держава - це ми". Це сталося на політичному звіті ЦК РКП(б) XI з'їзду Компартії 27 березня 1922 року.

Отже, всі пафосні патріоти, які щиро вважають, що "держава - це ми", насправді є ленінцями. Вони мимоволі підтримують більшовицьку підміну понять. Замість того, аби державу оцінювати як набір інституцій та інструментів для обслуговування людини, - ми ставимо все догори ногами.

Це закінчується цинічним списком, який вручають у військкоматі майбутнім захисникам Вітчизни. У цьому списку перераховано все те, що держава, заради якої ти йдеш на смерть, тобі НЕ забезпечить. Бери цей список, приватно купуй усю амуніцію, безпам’ятно люби Україну і лови кайф від того, що держава - це ми. Набагато чесніше було б перенестися в епоху енеоліту, коли люди ходили зі списом, луком та іншою зброєю в потребі персонально вижити.

Проста побутова паралель. Ваша дитина - безпросвітний ледар, дармоїд, домашнє завдання робити не хоче, ліжко не застеляє, старатися не прагне. І замість того, аби все-таки змусити дитину виконувати певні обов’язки, ви даруєте їй айфон останнього покоління, круту ігрову приставку і струйові кросівки.

Саме це ми зараз робимо з державою. Вона - лінивий ледар, дармоїд, просякнутий снобізмом і корупцією. А ми замість того, аби дати їй підсрачник і змусити виконувати свої прямі обов’язки, починаємо замість неї робити домашнє завдання, застеляти ліжко, та ще й винагороджуємо своїм терпінням та любов’ю.

Я на повному серйозі: якщо ми не переосмислимо цю тиху підступність небаченого волонтерства - нам доведеться до кінця життя заміняти собою державу. І тоді Ленін остаточно восторжествує.

Волонтери повинні віднайти в собі мужність сказати: пора закруглятися. Свою велич ми вже усім довели. Досить. Пора змусити державу братися за розум і діло. Тим паче - вона є супербагатою. Достатньо лише по-чесному переприватизувати кілька гірничозбагачувальних комбінатів, відданих раніше за безцінь олігархам - і всі потреби армії будуть задоволені на декілька років уперед.

У державі є предостатньо грошей і на вибори, і на масовану білбордну рекламу, і на купівлю прохідних місць у списках, і на тендерні процедури, і на багато всього, що ну ніяк не співмірно з останньою копійкою, яку жертвує на армію український пенсіонер. Це абсурд, коли громадяни посилають на фронт бички в томаті і макаронні вироби - а уряд Яценюка в цей час погашає "кіотський" борг у 1,3 млрд гривень фірмам, які належать Юрі Єнакієвському і Януковичу-молодшому.

Не може вся країна, яка платить податок на армію, сісти в’язати теплі светри, аби наші герої не замерзли в зоні АТО.

Не може й не повинна вся країна переживати за діряві чоботи наших солдат.

Не з Торонто має летіти аспірин та бинт на передову.

Кожен такий акт громадянської свідомості насправді є актом мазохізму. І що довше це триватиме, то менше шансів, що держава, яка лише прикидається обідранкою, ніколи не роздуплиться на системні дії. Їй дуже вигідно, аби волонтери привозили в АТО бронежилети й каски, а держава оформляла ці спецзасоби на свій, державний баланс. Це дуже нагадує махровий рекет початку 1990-х.

Уже ж неможливо зайти в супермаркет. Скринька на скриньці. Тут збирають на АТО, тут - на протези пораненим, тут - на сиротинці, тут - на хворих лейкемією, тут - на вдів героїв Небесної сотні, а вчора в моєму під’їзді збирали гроші для хлопців у військовому шпиталі, які потребують шампуню й піни для гоління.

Це мусить колись скінчитися. Бо навіть добро перестає цінуватися, якщо його стає забагато.
http://www.theinsider.ua/politics/543245cda2660/