Пізніше - в кінці 90-х я займався тим, що тепер називають політтехнологією. Я брав участь в різного роду виборчих кампаніях, організовував деякі політпроекти.
Але починаючи цим займатися, я стикнувся із серйозними труднощами. - Коли я розробляв проекти, писав листівки, замовні статті в пресу, придумував дизайн агітпродукції і т.д. я стикнувся із проблемою когнітивного соціального барєру. Основна маса виборців - простий народ, "робітники і селяни", а я довго варився в інтелектуальному середовищі, серед політологів, філософів і т.п. І підсвідомо я рівнявся на цей рівень, ставив відповідні культурні та освітні планки. Окрім того, будучи на той час щиро переконаний, що всі люди браття, я, агітуючи за того чи іншого політика-подонка, якось соромився відверто брехати виборцям, не наважувався включити цинізм на всі 100%.
Тому мої перші політтехнологічні спроби були недостатньо ефективними. Проаналізувавши проблему, виявив, що для її вирішення слід вникнути в народну культуру мас, дізнатися чим вони живуть, і уже маючи ці знання, розробляти політпроекти. Поділившись цим із одним досвідченм колегою, я отримав від нього зовсім іншу пораду. Він сказав, що таке вникнення в маси займе багато часу, але не дасть необхідного результату.
Натомість він порадив мені підійти із іншого боку. Він говорив, що розробляючи якийсь політпроект, народ, широкі маси слід розглядати, і принаймні, уявно ставитись до них як до тупої гидкої, примітивної скотини. Як до стада баранів, створених для того щоб їх різали і стригли. Він порадив мені ставитись і уявляти народ - як це робили погані аристократи в середньовіччі - як до холопів, смердів, черні, лінивих, підлих, злодійкуватих. Як до тих хто розуміє лише силу і підкоряється лише страху.
Я сам будучи із народу, та і просто будучи не зовсім закінченим циніком і мерзавцем спочатку запротестував. Окрім того, я подумав, що народ відчує подібні установки в політпроектах, він запротестує проти такого примітивного і тупого до себе ставлення і, відповідно, такі політпроекти не матимуть успіху. Проте інших варіантів на той час у мене не було, треба було підтверджувати свою профпридатність і я вирішив спробувати.
Добряче пересиливши себе я розробив, відповідно до цих порад, ряд невеликих подіттехнологічних штучок і запустив їх. І о диво! Проекти виявилися успішними! Піпл схавав і попросив ще! Я продовжив - і побачив, що чим я гірше під час роботи уявляв собі народ - тим успішніші проекти в мене виходили. Зрозуміло, що потрібно було враховувати багато нюансів, регіональних, соціальних, культурних аспектів електорату, потрібно було проявляти фантацію і винахідливість, - але загальна установка на бидломасу працювала безвідмовно.
Через деякий час я проаналізував причини такої ефективності. Виявилось, що насправді народ, окремі люди, засвоюючи такі проекти прекрасно, ну якщо не розуміли, то відчували що до них ставляться як до худоби. Але це якраз і було найефективнішим. Маси майже завжди протягом історії були залежними від верхівки, еліти, панів. Вони звикли бути холопами-рабами, їм це стало зручним. Тому коли до них відповідно ставляться - вони не протестують, а ніби впадають в якесь спяніння, вони починають отримувати задоволення від пансько-хамського до себе ставлення. Це інстинкт підпорядкування, спяніння від зовнішньої влади, яке викликає покору, тобто те, чого політикам та їх наймитам політтехнологам і треба. Таке собі задоволення від дій, в яких вгадується сильна панська рука.
Ясно, що різні культури виробили різні форми відносин "еліта-маса", але скрізь вони по суті однакові.
Так росіянину треба цар-батюшка, і який би він подонок не був - його сліпо любитимуть і плазуватимуть перед ним. А українець царю особливо коритись не буде, проте запопадливо служитиму пану чи начальнику. Німець коритиметься розумному закону, порядку. Японець - традиції.
Але у цьому всьому в основі лежить підла рабська природа кожного із нас.
Дивлячись на політику - будь хто побачить, що "принципом бидломаси" керувались і керуються в усі часи. У нас це дойшло до краю - политики уже відверто кажуть, що вони думають про народ, але народ це із задоволенням приймає.
Я кілька років успішно займався політехнологією, але відчуття огиди від цього усього у мене так і не пройшло. І я покинув це заняття. І ось уже 8 років цим не займаюсь. Але розумію, що не зважаючи на цинізм, той мій колега був правий.